Pozanich
Вечір надворі ніч наступає, Серце бентежнеє калатає. Темнеє небо зіроньки вкрили. Лютії тіні світ затьмарили. Лиш подивися в яснії очі: Чи досі погляд бачиш дівочий? В душу свою, як в люстерко, гляну - Прірву побачу стрімку вогняну. За греблею сонце сідає криваве, Примари спливають з моєї уяви. Стримувать боляче їх і нестерпно. У лють перетворюють біль невичерпний. Зриваю із себе всі маски й прикраси: Замість обличчя жахлива гримаса. Я перетворююся в світлі повні В химерну потвору і рветься назовні. За греблею сонце сідає криваве Примари спливають з моєї уяви Стримувать боляче їх і нестерпно Вечір надворі ніч наступає. В жилах почвари кров закипає. Темнеє небо зіроньки вкрили, Погляд мій бачиш оскаженілий. В свічадо своє зазирну непомітно, Воно віддзеркалить зворотний бік світла. Вже сутінків час переходить у морок. Здригаюсь і очі я зводжу угору: В свідомості моїй кричать сотні звуків, І дивні створіння хапають за руки. Реальність змішалась з уяви імлою, Важкі ланцюги я тягну за собою, Полуда спадає з очей поступово - Ніколи не буду собою я знову!
Submitted by Grave666 — Aug 14, 2026